Сива Горлиця

В полі чистому, у травневому по пшениці легко хвилі котяться.
За левадою любий жде мене, а до нього моя пісня проситься.
Ой, любов моя, сиза горлице, над селом пливе яблуневий сніг.
Доторкнись лицем до мого лиця, як же ти без мене жити міг?
До плеча твого пригорнулася, попливли удвох по стежиночці.
Щоб навіки це не забулося, сипле жайворон нам істиночки.
Ой, любов моя, сиза горлице, над селом пливе яблуневий сніг.
Доторкнись лицем до мого лиця, як же ти без мене жити міг?
Вітер косами ніжно бавиться. Подивись мені в очі, вірний мій.
Серце нібито промовляється: я навік твоя, ти навіки мій.
Ой, любов моя, сиза горлице, над селом пливе яблуневий сніг.
Доторкнись лицем до мого лиця, як же ти без мене жити міг?
Ой, любов моя, сиза горлице, над селом пливе яблуневий сніг.
Доторкнись лицем до мого лиця, як же ти без мене
жити міг?