Роки Тануть Як Дим

Роки тануть, як дим, за холодним осіннім склом.
Ми все накопичуємо справи і живемо в чомусь потім.
Обіцяємо собі, що встигнемо ще відпочити.
Вибираючи у темряві найважчий і замкнутий шлях.
І сидиш до ранку, проводжаючи очима світанок.
Раптом розуміючи те, що зворотних квитків вже немає.
І стискається груди від невимовних вчасно фраз.
Адже у кожного своя наболіла і тиха розповідь.
А час котиться вперед,
стираючи береги,
і на віскі нам сріблом
лягають холоди.
Ти не суди мене, доля,
за минулі гріхи,